Катерина Гандзюк - про Херсонський виконком, місцевий політикум та власні плани

Катерина Гандзюк – особистість яскрава та навіть певним чином одіозна. Заговорили про неї на тлі Майдана й зміни влади. Комусь вона запам’яталася, коли виганяла з облдердажміністрації персоналій, які злетілися на свіжоспустіле крісло екс-губернатора Миколи Костяка. Комусь - раніше, завдяки уїдливим публікаціям на ресурсі «Міст». Хтось пригадує її як наймолодшого депутата облради та згодом члена команди ще одного екс-губернатора Юрія Одарченка, а тепер її бачать поряд із херсонським міським головою Володимиром Миколаєнком. А хтось знайомий із нею хіба що у Фейсбук і знає: у мережі пані може миттєво перейти на мат, щоб дати відсіч опонентові.
Кілька тижнів тому Херсон отримав ще одну тему для обговорення – саме Катерина Вікторівна Гандзюк обійняла посаду керуючого справами виконкому Херсонської міськради. Отож, активні містяни мають привід для розмов, а ми – привід для візиту. Щоправда, часу на розмову випало небагато – за 35 хвилин аудієнції ми встигли поставити кілька етикетних питань і порушити лише частку гострих закидів. Отож, - пропонуємо нашу розмову до ознайомлення:

- Пані Катерино, багатьох цікавить, що змінилось у вашій діяльності в мерії з того часу, як з радника чи помічника мера ви перетворилися на офіційного посадовця - керуючого справами?
- Фактично для мене нічого не змінилося. Те, що сталося - це пишне весілля після семи років громадянського шлюбу. Десь приблизно така аналогія. Але справді набагато простіше себе почуваєш, коли ти радник без чітко окреслених обов’язків. Тепер навантаження і відповідальності стало більше, адже я підписую документи, усі їх читаю, вдумливо – це забирає багато часу. Проте сказати: «о, тут така страшна бюрократія!» я не можу. Це робота, яку просто слід правильно організувати.

- Коли починається й коли закінчується робочий день керуючого справами?
Мій день починається о 7.30. А завершується – як коли. Загалом, я тут спостерігаю такий цікавий ритуал: о 16.45 службовці йдуть мити чашки, о 16.55 одягаться закривають кабінети і рівно о пятій я чую дружний цокіт каблуків по сходах. У людей робочий день, згідно з трудовим законодавством, завершився. Я собі цього дозволити не можу.

- Мало хто знає що ви – один з небагатьох херсонських політиків з освітою в галузі державного управління, що у вас за плечима – аспірантура Національної академії державного управління при Президентові України (державне уравління, інформаційна політика, е-урядування). До того ж ви були координатором руху "Чесно" по Херсонскій області, громадським активістом у сфері доступу до прозорості використання бюджетних коштів, національним волонтером ООН. Навіть виступили в одній із телепрограм як експерт-міжнародник. Усе це – допомагає на новій посаді чи ні?
- Це дуже допомагає. Політика, управління – це така система, куди без знань і досвіду прийти не можна. Усі, хто йде від бізнесу, від громадськості, щоб змінювати систему – все це, пробачте на слові, популізм. Систему не треба змінювати, у ній треба працювати. В самій по собі системі немає нічого поганого – це щось усталене, упорядковане. Ти можеш зробити її ефективнішою, щоб усе працювало. Або можеш сидіти, займати крісло й не розуміти, як працює система: ти робитимеш вигляд, що керуєш, папери будеш підписувати, насправді ж керуватимуть інші, більш досвідчені. І байдуже, які в тебе наміри – добрі чи погані. Розібратися в усьому допомагають лише спеціальні знання, які не беруться від перегляду телевізора, від розмов, - треба вчитися і набувати досвіду.

- Що ж, практичний досвід у вас був різний. А що зараз входить до списку обов’язків Катерини Гандзюк як керівника справами?
- Я публікувала в інтернеті свою посадову інструкцію, щоб зняти зайві питання. Але скажу ще раз: я намагаюся замкнути на собі всю роботу виконкому міської ради з людьми. Це звернення, надання адміністративних послуг, - усі ті точки, у яких люди стикаються з владою. Тут, на мою думку, найслабше місце. Про реформування мови не йде – у нас невеличкий обласний центр. Але деякі процеси треба дещо змінити, а деякі зробити швидшими. Адже людина, яка приходить до міськвиконкому за допомогою, стоїть по три дні й не отримує результату - вона не підтримає політично, довірою чинну владу.
Я вважаю, що моя мета – змінити становище так, щоб людина, яка стикається з міською владою, не відчувала себе приниженою, не набувала поганого досвіду в житті, навіть якщо позитивної відповіді одразу не отримала. Усі процеси мають іти настільки швидко, щоб люди не бачили проблеми у тому, аби звернутися до органу місцевого самоврядування.

- Тобто це для вас - складова й питання іміджу міської влади, власного іміджу, може ще й іміджу певної політичної сили?
- Це не зовсім так. Чули таке: «Єслі нєт реальних дєл, не спасет PR-отдєл»? Піар не робиться на порожньому місці. І оскільки інформаційна політика – це мій науковий, фаховий інтерес, то я взагалі про побудову іміджу скажу так: в хорошу рекламу поганого товару вкладатися сенсу нема. Для тривалого результату набагато ефективніше робити якісний товар. У нашому випадку – будувати імідж не у соцмережах, а через реальні справи. То я не вірю в інтернет-простір, в інтернет-сайти. Це моя фахова, наукова, рахуйте, думка.

- Дивно, ви там доволі активна. І досить різко щось доводите.
- Скажемо так: я різка саме тому, що не хочу витрачати час на розмови з тими, кого неможливо ні в чому переконати. Не бачу сенсу в тому, щоби заслуговувати довіру тих, кому це в принципі не цікаво.
Візьмемо статистику: за Миколаєнка Володимира Васильовича проголосували на виборах 40 тис. людей. Скільки з них представлені у херсонському сегменті фейсбук? Сто? Скільки з тих, хто у фейсбук, розчарувалися, а скільки – принципово завжди були проти, бо бути при владі хотіли саме вони, це їх принципова позиція? Ну хай разом це буде 50 осіб. Невже це рівнозначно – оті 40 тисяч підтримки й оці 50? Вони в інтернеті не формують і не розхитують навіть жодну громадську думку.
Треба розуміти: їх метод приходу до влади й усунення конкурента – критика, опозиція. І це не зміниться. Частина з них - люди що хочуть до влади і не змиряться і не зрозуміють. Частина - боти, яких назаводив собі Ігор Олександрович Пастух. Кого з них переконувати? Який сенс шукати якісь інші методи протидії цьому, окрім роботи – на користь містян? Треба працювати. Хай не одразу, не швидко, але містяни це помітять.

- Помітять?
- Так. Для мене показовим був телевізійний звіт мера Миколаєнка на Скіфії, який розкритикував ваш сайт (стаття: «Звіт Володимира Миколаєнка: 1 рік «політ нормальний»?) . На мою думку ми обрали дуже вдалий формат, адже це не звіт голови, а звіт усієї команди. І найпоказовіше, що 112 дзвінків у студію ми прийняли, не всі могли озвучити, але пролунало окрім питань дуже багато подяк!
Зазвичай, ми вже звикли, люди не дякують. То для нас це був позитивний сюрприз. Мені є з чим порівнювати: минулого року одну єдину подяку від міста в ефірі організував депутат – не буду називати імені. А от цього року багато було дзвінків саме від людей. Ми всі розуміємо: негативу було більше, але й позитиву стало більше. Ми все узагальнили, на сайті можна буде усе це почитати й побачити. До речі й проблеми, які озвучували люди, ми узагальнили теж, і будемо вирішувати і змінювати ставлення ділами.

-Для цих планів треба підтримка. У вас вона є? Ходять чутки про несприйняття вашої особистості і політиками, і чиновниками.
- Я цього не помічаю. Це міф, створений у фейсбук. І мені байдужа думка фальшивих профілів, ботів і непрофесіоналів. Мені є з ким працювати по-новому.

- Катерино, а як ви прокоментуєте ту тему, яку зараз багато хто обговорює, про "рішення вами питань", про схеми з ларьками, зупинками та машинами, які приписують вам і вашій родині. Принаймні у соцмережах.
- Мені подобається політика в чистому вигляді. Мені 31, і для того, щоб займатися великою політикою згодом, десь від 40 років, я повинна мати чисті руки й чисту біографію зараз. Моя історія про це, а не про гроші. Та й моя нинішня посада не передбачає, щоб через мене проходили кошти. Просто в мене є такий друг, Ігор Олександрович, який колись у Чернівцях торгував килимами, якого мама привезла за ручку й посадила у податковій Херсона, який зміг зробити феноменальну кар'єру на будівництві схем. І це провина херсонського майдану і моя особисто, що ця людина взагалі опинилася у будівлі міської ради. Скажу так: йому неприємно, що без нього обходяться - "Не твої ларьки, ось ти й бісишся". Я це сприймаю з гумором.

- Розповім вам одне цікаве спостереження й хочу, щоб ви прокоментували. Багатьом простим обивателям, і тим, хто був на херсонському майдані здається, що стався певний розкол майданної команди, і що ви саме відкололися від неї. Саме з цим повязана критика щодо вас - від Укропу, БПП, Самопомочі, Батьківщини тощо.
- У мене зустрічне питання - хто всі ці люди і що значить "майданна команда"? Майдан - не партія, яка йшла до влади. Це був народний рух, піднесення енергії, завдяки якій на певний час об'єдналися абсолютно різні люди. Там були й ті, з ким я роками не говорю. То яка команда? Ми просто були там.
Коли я згадую лютий 2014 року, я бачу таке: були ті, хто розумів, що танцями й співами ситуація не завершиться, ті, для кого люди на Банковій 1 грудня не були провокаторами, як і для мене. А були ті, хто ходив, співав і казав: ми дуже хочемо щоб влада змінилася. Але що вони зробили і де були, коли треба було йти на вичищені місця й працювати? Хто з них відповідав мінімальним вимогам - освіта, досвід, минуле?
Я рахую, що це різні речі - бути активістом і виступати за те, щоби пішов з країни Янукович, або бути людиною, яка готова працювати й змінювати державу.
А щодо цих партій, які ви назвали... Майдан не був - про владні кабінети й узурпацію влади новими людьми. Хто такий Богданов, Жуйков, Дмітрієв? Яке вони відношення мають до Майдану? Має право щось мені говорити "Батьківщина" - люди, які були під час тих подій, має право щось казати Олег Зайченко, Денис Лошкарьов, мав - Руслан Сторчеус, нинішній міський голова, який дійсно був на Майдані у Києві і знає, що таке жах і кров, і усе те протистояння, що там відбувалося.
То мене мало хвилює, хто що про мене пише і каже. Принципова людина відповідає власним принципам, а не тим, які їй хтось намагаєтьтся нав'язати, навіть якщо з ними ці люди йшли на Майдан.

- Тобто ви не належите ані до фанатиків Майдану "Ура, ми перемогли", ні до зрадофілів - "Овва, майдан зрадили". Ви - прагматик?
- Я скажу так: минула влада не подобалася людям, тому Майдан переміг. Чи буде кращою наступна влада? Не факт. Чи всім подобається нинішня? Теж ні. Чи буде подобатися - залежить від нас.
Що стосується активістів формату весни 2014 року - який ваш героїзм і де ви були? Що ви зробили? Виходили на площі - спасибі вам. Ми вам не подобаємося - бажаю пожити у місті, яким керують подібні вам люди, щоб зрозуміти, хто такі активісти на ділі...
Звісно це жарт, зрозумійте мене.

- А як щодо такої закономірності, яку помічають ті саме активісти, а з їх милості й обивателі: у вас, на око, усе менше точок дотику з постмайданними партіями й усе більше справ із екс-регіоналами. Вам з ними легше працювати?
- Я ніколи не приховували своїх дружніх стосунків з Кіяновським. Я з ним товаришую з 2007 року, з часів, коли ми були депутатами обласної ради. У багатьох моментах, саме політичних, я з ним не погоджуюся. Але ці намагання карати його за політичну позицію, переслідувати, обвинувачувати - це брехня і наклепи. Я його знаю як людину принципову, людину, якій цікава політика в чистому вигляді, як і мені.
А щодо звинувачень до "Опозиційного блоку"... Їх смішно чути від людей, які самі були близько або в регіонах. Я би сказала їм: не грайтеся у Верховну Раду, у велику політику. Я розумію, що вам туди хочеться, але не вистачає грошей собі купити ВР і ви казитеся тут. Але ж міська рада - це не про політику, це про місто. За вас і за ваших опонентів проголосували люди, вони чекають на результати. Хто ви, щоб спростовувати їх вибір? Давайте працювати. Можете створити більшість - створіть. Не можете - домовляйтеся.
У Миколаєві витратили рік, щоб зрозуміти: навіть математично без "Опоблоку" не виходить більшості. А у нас усе ще витрачають час. Хоча, якщо ковирнути того саме Андрія Дмітрієва, то з-за нього визирне "Южный регион", Сіганевич і ті саме регіонали. І так майже з кожним.
Просто давайте працювати - міська рада це справи і математика, це ще не політика в чистому вигляді.

- Щодо справ і роботи міської ради. В дечому так і не вдалося дійти згоди. Як ви прокоментуєте тролейбусну тему?
- Я вважаю що це провокація Олени Борисівни Урсуленко особисто проти Єгора Олександровича Устінова за його політичну позицію, у якій, на жаль, цинічно взяли участь співробітники СБУ.
І тепер цього року тролейбусів уже не буде - гроші вже перерозподілили на інші потреби. А транспортна проблема аж кричить нині у Херсоні. І без тролейбусів - ну нема іншого способу її налагодити. І замість того, щоб закупити бу-шні тролейбуси і вдовольнити потреби міста, деякі представники громадськості заблокували вирішення питання й тепер святкують якусь перемогу. Звісно, це їх думка, але насправді вони виступили просто як фон для політичних маніпуляцій. Причому Олена Борисівна теж не самостійна фігура.
Ситуація ж з тролейбусами - недопустима. Транспорт - найбільша проблема міста, це я кажу з моніторингу звернень громадян. Але у міської влади нема важелів ані переконання, ані примусу, щоб вплинути на фірми-перевізники, ані щодо вартості, ані щодо якості послуг. Бо нема конкуренції, їх ніким замінити. Якщо вирішимо питання з громадським транспрортом - все буде інакше. Перелаштується вільний транспортний ринок. І якби ми закупили ці тролейбуси - ми б нарешті переломили ситуацію. Але ж не дали... З вікна "порша" все виглядає інакше...

- З тролейбусами ваша точка зору зрозуміла. А чому не вдалося досягти порозуміння з бюджетом участі? Здається ж, хороша ідея і саме вас звинувачують у тому, що вона не пройшла.
-Насправді проблема в тому, що ніхто не пропонував бюджету участі. Просто принесли якісь папери, юридичні висновки з популістськими рішеннями, прикритим модним словом "бюджет участі". А за цим - намагання перерозподілити депутатські фонди і хоч якимсь чином отримати доступ до грошей, хоч якось голові бюджетної комісії отримати право щось із ними робити. Бо ж він - живий і легітимний, вигнаний своєю фракцією, і хоче якось реалізувати свої амбіції.
Підкреслюю: тут треба розділяти, що насправді хвилює пересічних херсонців і є їх реальною проблемою, а що є проблемою вигаданою - і вигаданою саме для того, щоб її потім героїчно вирішувати. Як, скажімо, бюджет участі у їх варіанті. Хочете справжній бюджет участі - розробіть його, але ж ви не хочете. Ось в чому справа.
До речі, ви краще спитайте, чому Дмітрієв, який так хоче прозорості, досі в закупівлі медикаментів не послуговується системою "Прозоро". Чи не тому, що це їх родинний бізнес? І в мене насправді багато таких питань. Але це - для окремої розмови. А їм хай дають оцінку виборці.

- Або громадськість.
- Погано, що у нас є монополія на слово "громадськість". З мого погляду, мають право називатися представниками громадськості голови ОСББ. А більшість із тих, хто називає себе цим словом, жодного стосунку до громадськості не мають. Це організації, які складаються із керівників - і все. Вони представляють виключно самих себе. Коли ми побачимо членів цих організацій, а не акторів політичного процесу, тоді поговоримо.

- Раз ви заговорили про справи – які напрямки роботи визначили як найголовніші для себе?
Дозволю собі повернутися до Майдану і сказати: у нас після перемоги була спершу ілюзія, що ми можемо попросити десь у світі ідеального рецепту й усе зміниться. Але зараз ми бачимо ким ми є, розуміємо, що ідеального рецепту не існує, і через оцю скруту в нас з'явився шанс знайти свій, власний рецепт. Це одне.
Друге. Влада - це можливість. І коли ти її отримуєш, то в тебе насправді дуже мало часу, щоб зробити усе, аби люди тобі повірили. І вірити вони будуть не постам у фейсбуці, а діям. Навіть маючи мега-амбітні й довгострокові плани, ти мусиш показувати результати щомісяця, через 3, 8 місяців і так далі. Інакше тобі ще часу не дадуть.

А імідж - байдуже у кого який імідж. Час іде надто швидко і його просто нема на підручники і вправи "як сподобатися усім", "як правильно сформувати імідж" і т.д.

Треба подбати про людей, які у місті, які приходять до нас. Треба подбати про наших працівників, які щодня спілкуються з херсонцями і вислуховують їхні проблеми. 8 годин на день бути ввічливим і перейматися чужими пробемами неможливо - настає емоційне вигорання. Цю систему треба перебудувати: державні службовці мають відчувати себе потрібними, відчувати повагу до себе. І люди мають відчувати, що держава про них дбає. Херсонці переважно не бачать різниці - де обласна влада, де міська. Для них усі ми - влада і держава. І перше що треба зробити - повернути довіру й упевненість людей. Зараз це моя задача. А те що я буваю різка у фейсбук - я пояснила: у мене просто нема часу на "ботів".

запитання ставила Олена Маляренко