Кого у Херсоні більше - євроскептиків чи єврооптимістів?
Це питання взявся дослідити Заслужений журналіст України Юрій Анісімов
Нещодавно на будівлях облдержадміністрації та міськвиконкому з'явилися величезні полотнища із зображенням прапора Європейського Союзу. Масштабність задуму вражає і, безперечно, має певну мету: у херсонців не повинно залишатися ніяких сумнівів у тому, що вступ України до ЄС «не за горами» . Наша мета - Євросоюз і нинішнє покоління буде жити в ньому.
Утім, подібний оптимізм у містян старшого покоління ще зберігся в пам'яті. Були часи, коли на адміністративних будівлях також вивішувалися великі барвисті панно, на яких замість прапорів розміщувалися гасла, але тільки іншого змісту: «Наша мета - комунізм», «Нинішнє покоління буде жити при комунізмі» і таке інще.
Можливо, ця аналогія тут не зовсім доречна, тому що нинішня ситуація дещо інша. Особливо після підписання асоційованого членства України з ЄС і введення «безвіза». Невипадково чимало людей, фотографуючись на тлі цих гігантських зоряних прапорів, вже мимоволі відчувають себе повноцінними європейцями і починають вірити в те, що «ще трохи» і ми, все-таки, потрапимо до Європи.
Однак ці ілюзії швидко випаровуються, коли реальне життя опускає нас «з небес на грішну землю», змушуючи нервувати і лаятись під час відвідування магазинів, аптек, базарів та оплати рахунків за комунальні послуги. Ось тут-то і з'ясовується, що схожість з Європою у нас якась нібито є, але не за розмірами зарплат і пенсій, а лише за рівнем ... казково високих цін. Не тішить навіть перспектива зарубіжних поїздок, на які з фінансових міркувань здатен далеко не кожний.
Проте, детальний аналіз зробленого на складному і тернистому шляху до Європейського Союзу показує, що певних успіхів Україна, все ж таки, домоглася, але їх масштаб не слід перебільшувати.
Євромайдан, поза всякими сумнівами, відкрив для нас нові можливості. Тоді багатьом здавалося, що наша країна зможе в найближчому майбутньому стати повноправним членом ЄС. При цьому якось не хотілося думати, що на цьому шляху доведеться подолати такі складні внутрішні проблеми, як пострадянська соціально-економічна модель і неймовірна корупція.
Чомусь євроінтегратори не сумнівалися в тому, що економіку України можна запросто і безболісно відірвати від радянсько - російської, уникнувши при цьому розвалу багатьох галузей промисловості. Про те, що наше сільськогосподарське виробництво стане більш успішним, сумнівів не було взагалі. Ось тільки забули врахувати його орієнтацію на гігантський російський ринок. Були впевненні, що керівництво ЄС зможе і, напевно,захоче нам допомогти.
Але в реальному житті «не так сталося, як гадалося». Дуже скоро з'ясувалося, що наша молочна і м'ясна продукція не в змозі завоювати європейські ринки, а наші фрукти та овочі виявилися там незатребуваними.
Що стосується українських корабелів, авіабудівників і «оборонників», якими ми так пишалися, то тут - біда та й годі. Ніяких замовлень від західноєвропейських концернів не передбачається зовсім.
У підсумку політика остаточного розриву економічних відносин з Росією призвела нас до неприємних наслідків і, перш за все, до безробіття і деградації кадрів. При цьому Україна почала втрачати статус транзитної держави. Нас відрізають від Північного морського шляху, БАМу, Транссибу, які ведуть до портів Північної та Південної Кореї, Японії та Північної Америки. Погіршуються зв'язки з Казахстаном та Середньою Азією. Все це призводить до остаточної втрати унікального шансу України стати своєрідним мостом між Заходом і Сходом.
Об'єктивності ради треба визнати, що більшість херсонців ще продовжує підтримувати євроінтеграційний курс України, хоча вже чимало і тих, хто вважає, що подальшу стратегію співпраці з ЄС треба модернізувати і будувати на прагматичній основі. Слід максимально використовувати фінансово-технічну допомогу і ресурси ЄС, одночасно продовжуючи інтеграцію в окремі галузі його економіки,
Колись при Хрущові радянські пропагандисти створили міф про побудову комунізму до конкретної дати - до 1980 року. В якійсь мірі їм уподібнюються і наші єврооптимісти, які продовжують стверджувати, що Україна вступить в ЄС через два – три роки. На жаль, поки це абсолютно неможливо. Останнім часом керівництво ЄС вже зробидо дурницю, прийнявши до своїх лав країни з низьким економічним рівнем. І це стало для Брюселя серйозною проблемою. Природно, знову ризикувати ЄС явно не захоче. Про це нам постійно роз'яснюють в м'якій і не дуже м'якій формі.
Ще в 2004 році тодішній президент Єврокомісії Романо Проді прирівняв шанси України на вступ до ЄС до шансів Нової Зеландії та Вірменії, тобто, практично, до нуля.
Нинішні європейські політики займають більш гнучку позицію. Вони продовжують тримати Україну «на короткому повідку», заявляючи, що якщо вона буде розвиватися такими ж темпами, як за останні два роки, то питання про вступ в ЄС може бути розглянуто в ... 2029 році. При цьому навіть тоді позитивне рішення не гарантується. А наразі Європі категорично не потрібна Україна з розваленою економікою, внутрішньою нестабільністю та зруйнованим Донбасом,
Таким чином, якщо комунізм в СРСР в 1980 році побудувати не вдалося, шансів стати членом Європейського Союзу в 2029 році Україна не втратила. Втім, поживемо - побачимо. Адже на протязі 12 років може статися все що завгодно і з Україною, і з Євросоюзом.
Юрій Анісімов, Заслужений журналіст України
