Не вірив, що це відбувається зі мною - актор Херсонського театру про подаровану йому мрію

Моє життя почалося у далекому 1989 році в місті Миколаєві, саме там моя мама подарувала мені життя. Далі все могло скластися, як у хороших фільмах про те, як батьки люблять своїх дітей, а діти своїх батьків, та є випадки, коли твоя доля не збігається з сюжетами таких фільмів. 

Нажаль, мені довелося бути героєм гострої драми. Початок приємним назвати, то буде складно… Батьки пиячать, а ти неначе непотрібна деталь у конструкторі Lego, зайвий тягар, від якого краще позбутися і слава Богу, що так зробила моя мама, бо інакше б невідомо, чим все закінчилося б особисто для мене. 

А темна пляма збільшувалася - все більше і більше. Доля продовжувала випробовувати мене на міцність. .. І в усій цій темряві я боявся одного – залишитися там назавжди.
Але, разом із тим, я не втрачав віри у світле майбутнє, не переставав мріяти, завдяки чому та, колись гостросюжетна драма з сумними епізодами мого життя, стала наповнюватися світлими фарбами.
Звісно, що всього цього я не досяг би без допомоги інших людей.
«Мрійте про неможливе. Знайте, що ви народилися в цьому світі, щоб зробити щось прекрасне й унікальне, не дозволяйте цій можливості пройти повз вас. Дайте собі свободу мріяти і мислити масштабно».
Я здійснив свою заповітну мрію дитинства – став актором, бо попри усе в житті любив театр. Навіть тоді, коли багато хто говорив мені, що я роблю помилку – намагаючись пов’язати своє життя з театром, я йшов наперекір їхнім переконанням.
Я вдячний Вам Олександр Книга (Alexandr Kniga) за той від Вас до мене дзвінок, який тепер назавжди змінив моє життя…
Життя постійно вчить нас чомусь новому і потрібно як губка вбирати в себе знання, рухаючись при цьому тільки вперед. 

Цього та багато іншого вчить мене мій режисер Сергій Павлюк. Я безмежно вдячний долі, що на моєму шляху з’явилася така людина, яка з першої нашої зустрічі «вдихнула» в мене віру у власні сили, він наче «витрусив» з мене всі мої комплекси, показав, яким може бути життя, якщо відкритися людям і перестати боятися…
Гадаю така драма має продовжуватися. Так? Не існує фільму, в якому не йдеться про кохання. Моє кіно не виняток.
Вона вирізняється з поміж інших своєю щирістю, порядністю, нескінченним бажанням допомагати іншим… 

Я ЩАСЛИВИЙ і таким мене робить моя дружина Людмила Пронько, з якою ми створили гарну та міцну сім’ю. Тепер нас троє. Окрасою та сенсом нашого подружнього життя стала наша Полінка.
Кожен фільм, як правило, повинен мати щасливий кінець. Вчора я отримав незабутній шквал неймовірних емоцій. Про таке можна тільки мріяти. Не міг повірити, що це відбувається зі мною. Міський голова Володимир Миколаєнко вручив мені ще одну мою мрію – ключі від квартири.

Тож, хочу подякувати за чуйність та розуміння проблем інших меру нашого міста Володимир Миколаєнко, Олександр Книга (Alexandr Kniga), Елико Маркелия (Eliko Markelia) та всім тим, хто не був осторонь і підтримав рішення надати мені та моїй родині житло. Ми дуже всім вам вдячні.
«Життя коротке. Не витрачай його на смуток. Будь тим, хто ти є, будь щасливий, будь вільний, будь тим, ким тобі хотілося б бути», - написав Віталій у фейсбук.