Поради практикуючого психолога - родинам херсонских АТОвців

Чи закінчується війна для солдата і його родини  з поверненням додому? - вивчала Олена Дишкант.

У червні 2015 року, за словами П.Порошенка, в зоні АТО перебувало 60 тисяч українських військовослужбовців, на даний час статус учасника бойових дій отримало біля 300 тисяч осіб…

Усіх вдома чекали, і більшість дочекалися батьки, дружини, діти. Але для великої кількості сімей радісна подія повернення додому солдата обернулася несподіваним відкриттям, що за нетривалий час перебування на службі їх рідна і зрозуміла до того часу людина, змінилась. І не в кожній родині вистачає психологічної наснаги жити з цими змінами. Статистики розлучень сімей військових, що повернулись з АТО, на даний час не ведеться, але є безліч свідчень про те, що по поверненні додому після пережитих трагічних подій, чимало родин, не знайшовши спільної мови, вирішують розірвати шлюб. Більшість дружин стверджує, що з війни чоловіки повертаються зовсім іншими, не тими, з якими  вони одружувалися. В цьому є доля правди.

 фото - Фокус.ua

Чому так відбувається і як зарадити?

Військові психологи стверджують, що війна не відпускає людину навіть після повернення додому, і повертається вона іншою, тому, що під час бойових дій військовий набуває нового, в більшості випадків, травматичного досвіду, який допомагає вижити в бойових умовах, але суперечить культурним цінностям, закладеним з дитинства, де основними вимогами було не завдавати шкоди довколишнім, не вбивати і т.д. Тобто стирається базова межа «добре-погано», що в свою чергу, призводить до психологічної травматизації і переосмислення цінностей.

Але змінюється не лише військовослужбовець, змінюються рідні, які залишаються вдома і також отримують травматичний досвід чекання і хвилювання за близьку людину, травма посилюється у випадку поранення або потрапляння в полон.

От і виходить, що коли військовослужбовець повертається додому, зустрічаються лише зовнішньо незмінні, але зовсім інші особистості з новими психологічними особливостями, яким необхідно заново проходити процедуру знайомства і звикання один до одного.

Очікуючи бажаного повернення додому і солдат і його рідні подумки уявляють, як це буде, заздалегідь планують і за себе і за інших момент зустрічі, виходячи з довоєнного досвіду і не враховуючи змін, які відбулися з членами родини. Реальність повернення буде однозначно відрізнятися від запланованої, що спровокує нерозуміння, розчарування і інші негативні психічні реакції.

Якщо знати ці особливості, можна заздалегідь підготуватися і обміркувати стереотип поведінки під час зустрічі і на період звикання. 

Чоловікам потрібно пам’ятати, що їх жінки звикли жити в тривожному очікуванні весь тривалий час їх перебування на Сході країни. Після повернення додому не кожна може одразу вийти з «режиму» тривожності і навіть коли чоловік ненадовго покидає домівку, наприклад для зустрічі з побратимами, продовжує за нього тривожитись і виявляти надмірне піклування, навіть намагаючись обмежити коло спілкування. 

Щоб зменшити власний рівень травматизації деякі дружини просять чоловіків не розповідати про війну, не розуміючи того, що протягом деякого часу в бійців просто немає інших тем через тривалу відсутність в їх житті інших подій. 

В свою чергу бійці обирають зустріч з друзями, які пройшли таке саме «пекло» бо вдома їх не можуть в повній мірі зрозуміти. 

Іноді навпаки,  виявляється нездатність говорити про війну в поєднанні з відчуттям нереальності того, що там відбувалося.

 фото - ppt Онлайн

Що ж саме змінюється і що набувається в поведінці учасника бойових дій?

Світові вчені виділяють п’ять особливостей, характерних як для вітчизняних, так і для зарубіжних учасників бойових дій:

Перша  –  це потреба бути зрозумілим довколишніми. Вона полягає в тому, що на війні військовий змушений забирати чуже життя, щоб зберегти власне, тому він має потребу отримати від суспільства підтвердження, що здійснене ним насилля було морально виправданим і соціально корисним;

Друга – потреба стати соціально визнаним. Не кожна людина може перебороти природний страх перед бойовими діями і стати їх учасником, в небезпечних умовах впоратись із собою, не виявити боягузтво, не дезертирувати. Цю перемогу над собою військовий справедливо ставить собі в заслугу і чекає від оточення її визнання;

Третя – отримати більш високий соціальний статус, ніж до участі в бойових діях;

Четверта – неприйняття того факту, що під час перебування військового в зоні бойових дій, інша частина країни продовжує мирне існування і робить вигляд, що війни немає;

П’ята – зниження порогу стійкості до соціальної несправедливості.

Крім того, проявляється надчутлива пильність і підозрілість. Далі — стан песимізму і недовіри. Виникає відчуття нереальності через те, що повертаючись додому, військовий уявляє ту саму обстановку, яку він залишав перед війною, а натомість світ не стояв на місці, все змінювалось, діти підросли, дружина призвичаїлась справлятись одна і потрібен час для усвідомлення змін, які відбулися. Поведінка стає більш агресивною, в ній можуть виявлятись неадекватні стилі, які переносяться з війни в мирний час. Людина поводиться вдома так, як в зоні бойових дій, іноді не дослухаючись і не чуючи довколишніх.

Через низьку психологічну культуру нашого суспільства, довколишні не знають, як реагувати на ці поведінкові особливості та зміни, не можуть для себе їх пояснити і віддають перевагу усуненню від спілкування, чим наносять ще більшу емоційну травму військовослужбовцю.

За світовою статистикою, різні джерела стверджують, що від 30 до 85 % учасників бойових дій надалі отримують посттравматичний стресовий розлад (ПТСР),  який характеризується нападами роздратованості і агресії з тягою до руйнувань і навіть убивств.

Причинами розвитку такого синдрому можуть бути пережиті епізоди насильства, отримання або спостерігання за отриманням тяжких фізичних ушкоджень, власна інвалідність та загроза смерті.

Коли і як проявляються ознаки ПТСР?

Перші ознаки захворювання, так званий гострий синдром, з’являються протягом шести місяців після отриманої травми і проходять на протязі 5-6 місяців. Про хронічний перебіг синдрому можна стверджувати тоді, коли симптоматика не зникає більше, ніж пів року. Іноді симптоми з’являються після певного прихованого періоду – через пів року і більше після травмуючої ситуації і продовжуються понад пів року, такий перебіг називають відстроченим синдромом.

В цей період відбувається втрата «смаку до життя», безсоння, втрата апетиту та сексуального потягу, зміна самооцінки; виявляється бажання помсти, виникають думки про самогубство, які провокує втрата сенсу життя; мислення хворого набуває характер «тунельного», він не йде на контакт і не піддається вмовлянням; мають розвиток стани марення, хворий бере на себе вину практично за все, що відбувається довкола. На важкій стадії організм хворого виснажується, спостерігається розлад серцево-судинної діяльності, змінюється артеріальний тиск.

На думку фахівців, одужання може наступати не у всіх пацієнтів і не так швидко, як хотілося б. Дуже часто небажані спогади і видіння приходять уві сні, що призводить до порушень сну і безсоння, через відсутність повноцінного сну психіка хворого отримує додаткові надмірні перевантаження. Вдень можуть виникати болючі спогади, які провокує найменша деталь, що нагадує травматичну подію (якась річ, мелодія, запах, образ і т.д.), іноді виникають галюцинації – людина бачить трагічні картини в режимі реального часу, вважаючи їх за дійсність. Зростає почуття провини, яке притаманне людям, які при певних обставинах залишились живими, а їх друзі (родичі) загинули. В таких людей відбувається переоцінка цінностей: вони втрачають здатність отримувати задоволення від життя і навіть просто жити в реальному світі, а іноді намагаються жити не лише за себе, але й за померлого, перевантажуючи і виснажуючи свій організм.

Найбільш важкими наслідками ПТСР є думки про самогубство, які декому вдається реалізувати.

Вітчизняної статистики з цього питання поки що не існує, але закордонна статистика свідчить, що на протязі 20 років після війни у В’єтнамі самогубством закінчила життя більша кількість солдатів, ніж тих, що загинули за роки військового конфлікту. Серед тих, хто залишився живим, розпалося 90 % сімей – в більшості через постійні депресії, розвиток алкогольної та наркотичної залежності і т.д.

Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України розробив психологічний порадник, який допоможе уникнути помилок при спілкуванні з військовослужбовцем, який щойно повернувся з АТО:

Особливості  поведінки з учасником бойових дій 

• Не підходьте ззаду, навіть якщо хочете обійняти його. Краще наближайтеся збоку або спереду.
• Уникайте раптових появ перед ним у безпосередній близькості. Також обов’язково попередьте про це дітей.
• Уникайте створення раптових різких та гучних звуків у побуті (брязкання виделки по тарілці, посуду у мийці тощо).
• Намагайтесь уникати (не створювати) побутових ситуацій, які можуть роздратувати його.
• Навіть з урахуванням усіх негативних емоцій, які могли накопичитися у вас за час його відсутності, не демонструйте їх йому!
• У разі спільного перегляду телепередач намагайтеся оминати сюжети, пов’язані з війною, насильством, вбивствами тощо.
• Якщо ви доручаєте чоловікові певні побутові завдання, простежте за тим, щоб вони були не занадто складними, особливо на початку.
  • Особливості спілкування з учасником бойових дій
  • Не примушуйте його розповідати про війну.
  • Не перебивайте, не зупиняйте його, коли він говорить.
  • Слухайте його уважно.
  • Не надавайте оцінок почутому від нього.
  • Не використовуйте під час спілкування висловів на кшталт “Війна – це пекло”, “Ти можеш залишити все у минулому”, “Так, я розумію” тощо.
  • Не приймайте рішень щодо нього (наприклад, щодо необхідності звернення до психолога) поспіхом, в невдалий момент, без попереднього уважного вислуховування.
  • Не вказуйте, що йому слід робити.
  • Не давайте йому порад, попередньо не вислухавши його уважно.
  • Для надання поради обирайте слушну для цього мить. Переконайтеся, що він не проти її вислухати.

Дишкант Олена,

практикуючий психолог, кандидат психологічних наук