Херсонці поважного віку розмірковують про українські результати олімпіади
Чим запам’яталася херсонцям зимова Олімпіаді в Кореї? - з'ясовував заслужений журналіст України Юрій Анісімов.
У Херсоні люблять спорт і багато наших співгромадян з 8 по 25 лютого уважно стежили за виступом українських спортсменів на зимовій Олімпіаді в Кореї. Разом з усією країною всі ми сподівались на їх успішний виступ. На жаль, ці надії не виправдалися.
Перед Олімпіадою Міністр молоді та спорту України Ігор Жданов, страхуючи себе від можливого провалу, обережно заявив по телебаченню:
Міністр, «як у воду дивився». Усі 33 українських спортсмени, які виступали в дев'яти видах програм, здобули для нас лише одну медаль (на щастя, золоту), Її завоював миколаївець Олександр Абраменко, майже наш земляк. Завдяки йому Україна, одна з найбільших країн Європи, «зуміла зберегти обличчя» і продемонструвати світові свій прапор і гімн.
Шкода, що сталося це тільки один раз. Природно, виникає питання, а чому все так вийшло? Чому Україна, маючи таку перлину, як Карпати, де є всі умови для розвитку зимових видів спорту, виступила слабкіше за такі, порівняно, невеликі країни як Білорусь (3 медалі), Словаччина (3), Словенія (2), Чехія (7). Чому ми опустилися до рівня Ліхтенштейну та Латвії, у яких теж по одній медалі?
Навіть обмежена санкціями Росія, фактично, виступаючи під пильним наглядом антидопінгових контролерів у більшості видів Олімпіади ще й "другим складом" без таких зірок, як біатлоніст Шипулін, лижник Устюгов, ковзаняр Ан та деяких інших, примудрилася завоювати аж 17 медалей.
Особливо вразив віх нас жіночий біатлон, де, ще до початку змагань нашій збірній пророкували медалі. На будь-яких змаганнях останнім часом українські біатлоністки завжди займали призові місця. Як відомо, чотири роки тому, в Сочі в 2014 році, у нас було дві нагороди в біатлоні, включаючи золото у жінок в естафетній гонці.
У цьому році, чомусь, в аналогічній естафеті взяли участь тільки дві учасниці того золотого складу - Віта Семеренко і Юлія Джима. А Валентину Семеренко тренери вирішили просто не використовувати (можливо, після невдалих стартів в попередніх гонках). Не бігла і капітан команди, прапороносець нашої делегації в Кореї, Олена Підгрушна, яка взагалі не стартувала жодного разу.
Завдяки першому українському каналу змагання з біатлону всі бажаючі мали можливість дивитися у прямому ефірі І чимало херсонців цим скористувалися.. Однак, краще було б їх не дивитися бо негативу після перегляду було значно більше, ніж позитиву. Було очевидно, що основна причина провалу наших біатлоністок в естафеті, безумовно, полягала в низькій результативності стрільби. За ідеальних влучань в мішені наші біатлоністки цілком могли розраховувати хоча б на бронзові медалі. Але вся біда в тому, що майже у всіх українських учасниць виявилася дуже серйозна проблема - відсутність належної швидкості бігу.
Чомусь збірна Норвегії з трьома штрафними колами (у нас - два) опинилася за крок від медалей, на 4-му місці, а ми не потрапили навіть десятку найсильніших. Чомусь у біатлоністок з Білорусі і з бігом, і зі стріляниною все було гаразд. І вони заслужено перемогли.
Безумовно, основною причиною провалу естафети, в першу чергу, стали прорахунки тренера-легіонера зі Словенії, який в даний час тренує нашу команду. Йому не вдалося домогтися того, щоб всі учасниці естафети прийшли до старту в хорошій спортивній формі.
Певна частка провини лежить і на президентові Федерації біатлону
Бринзаку, який не зміг погасити конфлікти в команді між ветеранами і новачками Про ці негаразди стало відомо з емоційного виступу в ЗМІ Валентини Семеренко, олімпійської чемпіонки 2014 року.
Тепер Міністерству молоді та спорту України доведеться розібратися в ситуації, пояснити громадськості причини невдалого виступу наших олімпійців у Кореї, а також відзвітувати за ті чималі матеріальні витрати, які понесла наша не надто багата країна отримавши таку погану результативність.
Серйозні висновки повинно зробити і керівництву країни. Йому слід уважно проаналізувати діяльність Міністерства молоді та спорту і замислитись, чи варто за бюджетні кошти посилати « на край світу» спортсменів, у яких не має шансів на призові місця. І саме головне. Необхідно терміново розробити цілий комплекс заходів щодо подальшого розвитку українського зимового спорту, у якого є колосальний потенціал: понад сорокамільйонна кількість населення Україні, наявність таких географічних зон, як Карпати, певна спортивна база та чималий минулий досвід колишніх наших переможців світового рівня у фігурному катанні, ковзанярському спорті, лижних перегонах, фрістайлі і, навіть у хокеї з шайбою Все це сприятиме майбутнім перемогам України , коли, майже, на всіх міжнародних змаганнях буде підніматися наш прапор і звучати наш гімн.
Юрій Анісімов, Заслужений журналіст України
