Як у селі на Херсонщині малеча у гості до лелек ходила
Україна – край лелечий
Одного весняного ранку зібралися ми з першокласниками Верхньоторгаївської ЗОШ І-ІІ ступенів та їх учителем Оленою Віталіївною Красівською в похід на природу. Та не просто в похід, а в гості до лелек!
Адже всі ми, українці, дуже любимо цих неповторних красенів, які несуть на своїх крилах весну. Особисто я вже й не пам’ятаю, з якого року почали вони оселятися у Верхніх Торгаях.
Спочатку з вирію повертається тато-лелека, мостить гніздо на водонапірній вежі, а вже потім прилітає мама-лелека і відкладає яйця. Згодом з’являються й пташенята.
Здалеку видно, як пернаті батьки турбуються про свою малюків – носять їжу, воду у дзьобах, закривають крильми у спеку та дощ. Верхньоторгаївці дуже люблять цих довірливих птахів. Нам затишно й добре, коли десь недалеко клекочуть лелеки. Адже з давніх-давен існує повір’я: де поселиться цей дивовижний птах, там буде мир і щастя.
Нас трохи насторожено зустрів великий білий птах, який здивовано поглядав зі свого гнізда зверху-вниз на непроханих гостей, стоячи на одній нозі. Та коли переконався, що ми не бажаємо йому зла, мирненько усівся на гнізді. Олена Вікторівна почала розповідати дітям про лелек, яких, до речі, також називають бусол, бузько, боцюн, гайстер, бусьок, чорногуз, та про роль цих птахів у природі, їх зв’язок з людиною і пов’язаними з ним прикметами.
Вчителька навчила першачків веселих «лелечаних» лічилок і скоромовок, прислів’їв. Зацікавили їх цікаві легенди «Про врятованого лелеку», «Про появу чорного лелеки» та «Чому лелеку буслом називають», які я, як бібліотекар, їм розповідала.
Не знаю, чи то чув нас величний господар, чи ні, проте сидів тихесенько у гнізді.
Ми б із задоволенням ще й сфотографувалися з ним, але величний красень несподівано заклекотів голосно та й подався собі деінде, високо здійнявши крила…
Сподіваюся, що після цих цікавих «гостин» дітлахи ще більше шануватимуть світ навколо себе і ще більше помічатимуть його красу. На Україну кожної весни повертатимуться лелеки, а в нашому селі ще довгі-довгі роки лунатиме лелечий клекіт – символ щастя і любові.
Оксана КУДЛОВСЬКА, бібліотекар Верхньоторгаївської сільської бібліотеки.
фото зі сторінки Віти Копенко у фейсбук
