Подружжя Лебєдєвих: Херсон без обмежень починається з людей без упереджень
Розкриваючи тему інклюзії у Херсоні, журналіст видання Ікс-Кілометр Тетяна Гладиш зустрілася зі спортсменами та громадськими активістами, подружджям Лебєдєвих.
Кожен із нас хоче пишатися своїм містом. Що потрібно для того, аби Херсоном пишалися люди з інвалідністю? В першу чергу вони мріють безперешкодно пересуватися його вулицями, вільно заходити не лише до лікарень і шкіл, а й до кав’ярень, користуватися міським транспортом та всіма благами, доступними іншим.
Що робиться для цього в місті? І як кожен із нас може долучитися до справи? Про це ми говорили з подружжям Лебєдєвих.
Яна Лебєдєва – радник Херсонського міського голови, член комітету доступності Херсонської міської ради, керівник громадської організації «Ініціатива на захист прав людей з інвалідністю». Крім того, вона є призеркою чемпіонату світу зі штовхання ядра, чемпіонкою Європи з метання диску. Її чоловік Михайло – багаторазовий призер чемпіонатів України з настільного тенісу. Обоє пересуваються на візках, проте мають не лише вдалу спортивну кар’єру, а й активно просувають питання доступності Херсона для маломобільних груп населення.
КОР.: Як давно ви займаєтеся громадською діяльністю?
ЯНА: Активну громадську діяльність ведемо з того часу, як міський голова запросив мене стати його радником у 2015 році. З того часу більш плідною стала робота комітету доступності, налагодився зв’язок з управліннями, а з деякими – навіть діалог. Потрохи управління реагують на наші звернення. Інколи вони самі грають на випередження, прохаючи, щоб підказали, як зробити щось доступним, проконтролювали, як ідуть роботи. І за нашого погодження приймають об’єкти в експлуатацію. Але це швидше поодинокі випадки, ніж закономірність. Хоча і їх вважаємо результатом. Чим більше люди розуміють, що доступність стосується кожного, тим більше завдань ставлю собі. Не можу байдуже пройти повз нерозумне облаштування і заспокоїтися, доки не знатиму, що там безпечно для всіх без винятків.
КОР.: Ви працюєте тільки задля доступності? Можливо, займаєтеся благодійністю?
ЯНА: Благодійністю як такою не займаємося. «Ініціатива на захист прав людей з інвалідністю» – неприбуткова організація. Більше надаємо інформаційну допомогу. Наприклад, у 2017 році житлово-комунальне господарство вперше виділило кошти на облаштування пандусів до багатоквартирних будинків, де мешкають люди на візках. Тоді ми інформували громадян, щоб ті, кому потрібні пандуси, прийшли із заявами.
МИХАЙЛО: Основна наша діяльність спрямована не на надання матеріальної допомоги, хоча й вона важлива та потрібна, а на створення умов для самостійного життя та самореалізації.
Яна Лебєдєва, Тетяна Гладиш, Михайло Лебєдєв - фото Т.Гладиш
КОР.: Є якісь проекти, які ви вже зробили, якими пишаєтесь найбільше?
МИХАЙЛО: Многие отмечают, что по Херсону стали делаться понижения бордюров, пандусы в разные заведения, в том числе, в кафе. Не всегда легко сделать что-то доступным. Это может быть по архитектурным причинам настолько сложно, что желаемое невозможно реализовать. Но основной проект – то, что в городе на нас начали смотреть другими глазами, как на полноценных граждан.
ЯНА: Ми не прийшли скаржитися чи вимагати чогось від влади, а співпрацювати, тому що це потрібно нам. Ми в цьому місті живемо і можемо бути корисними.
МИХАЙЛО: 40 % населения были или являются маломобильными гражданами. Все были маленькими и все будут старенькими. Когда людям обосновываешь идеи доступности, они воспринимают их нормально, с пониманием. Реализовать хочется много, но главной проблемой является финансирование, как в случае с отделениями полиции.
ЯНА: У цьому році багато робиться понижень завдяки тому, що Управління транспорту і зв’язку проводить чимало поточних ремонтів. Раніше такі облаштування вулично-тротуарної мережі не були закладені в поточний ремонт, лише в капітальний. А з 2018 року застосували дефектний акт – документ, за яким дорожнім робітникам виплачують зарплатню за пониження тротуарів. Тому у цьому році в Херсоні їх зроблено більше, ніж за всі роки незалежності України. Це і в районі Центрального ринку, і в мікрорайоні Таврійський, і по вулиці Суворова…
Другий рік займаємося обладнанням пляжу в Гідропарку. Там вже з’явився пандус до центрального входу. Зараз спільно з Управлінням економіки розробляємо план, який вони хочуть подати на грант, щоб отримати фінансування і обладнати місце для людей з інвалідністю. По бульвару Мирному зробили реконструкцію покриття. Там були певні незручності з пандусами. Після нашого звернення їх переробили. Якось випадково зустріли на бульварі жінку, котра була незадоволена "ливньовкою", бо дитячі ніжки постійно потрапляли в неї, провалювалися. Таким громадянам радимо звертатися з листами до міської ради, а не просто висловлювати обурення на вулиці, де воно не матиме результату. Більше буде звернень – швидше відреагують. Зараз це просто зробити: зайти на сайт і написати.
Щодо паркування, то нещодавно патрульні проводили місячник інформування. Якщо містяни паркувалися на місцях, відведених для людей з інвалідністю, до них підходили, звертали їхню увагу на спеціальні знаки.
У 2017 році наша громадська організація разом із Херсонською міською радою реалізували соціальну рекламу «Доступне місто». Це не глобальні проекти, більше дрібна робота.
КОР.: Дрібниці потім складаються в цілий пазл. Які найбільші перешкоди стоять на шляху доступності в Херсоні?
ЯНА: Постійно зустрічаємо будівельників, які, не знаючи норм будівництва пандусу, створюють наступну перешкоду. Тому людський фактор, напевно, найголовніший. Місто без обмежень починається з людей без упереджень.
КОР.: Хто ще допомагає в громадській діяльності?
МИХАЙЛО: Это времязатратная работа, иногда не оплачиваемая, поэтому желающих мало. Всего один-два человека с нашей общественной организации.
ЯНА: Двом людям фізично важко контролювати всі управління. Рідко буває, що звідти самі дзвонять і пропонують включитися в якийсь проект. Здебільшого доводиться реагувати тоді, коли вже треба перероблювати. Але ми цим займаємося, бо не плекаємо надій, що колись встанемо з візків і підемо. Нам жити в Херсоні. І ми хочемо жити самостійно, безперешкодно і безпечно.
МИХАЙЛО: Когда я получил травму, думал, пройдет время, и страна будет меняться, станет доступной. Ведь встречал много людей, получивших инвалидность, правда, только в определенных местах: больницах, реабилитационных заведениях. Прошло десять, пятнадцать лет, а ничего не менялось. И тогда мы решили: кто, если не мы? Демократия – такая штука, которая требует участия каждого.
Михайло Лебєдєв, фото з сімейного архіву родини Лебєдєвих
КОР.: Зміни починаються з нас самих. Підтримую на сто відсотків. Які плани у вас є для покращення доступності в Херсоні?
ЯНА: Ми лише знаходимося біля витоків інклюзивного суспільства. Щоб зробити доступними лікарні, школи, дитячі садки,треба підходити комплексно. Тому я запропонувала розробити міську програму «Доступний Херсон», розраховану на п’ять років.
МИХАЙЛО: Программа направлена на несколько управлений: Управление транспорта , Управление здравоохранения, Управление образования. Плюс некоторые локальные места, так как невозможно сделать все сразу. Прежде всего программа включает инфраструктуру, подъездные пути и подходы.
ЯНА: В неї входить і соціальний транспорт, і архітектура адміністративних установ. Наприклад, міська рада Херсона не обладнана пандусом з центрального входу, лише альтернативним з вулиці Ярослава Мудрого. Однак всі люди рівні і повинні мати можливість заходити з головного входу. Планувалося виправити це і в міській раді, і в Дніпровській.
КОР.: Якщо в когось виникнуть питання, побажання чи бажання долучитися до вашої діяльності, як з вами зв’язатися?
ЯНА: Шукайте нас в соціальних мережах, зокрема у фейсбуці. Там є і моя сторінка, і сторінка громадської організації.
КОР.: Окрім громадської діяльності, ви ще й спортивною займаєтеся. Маєте нагороди. Що легше: завойовувати медалі на міжнародних змаганнях чи домагатися покращення умов для людей з інвалідністю у Херсоні?
ЯНА: Напевно, завойовувати медалі легше (сміється). Тому що в спорті твій результат здебільшого залежить від тебе. А на доступність впливає багато чинників…
КОР.: Розкажіть про спорт у вашому житті. З чого все почалося?
МИХАЙЛО: Мы были в реабилитационном центре во Львовской области. В тренажерном зале Яна с нашим общим другом на коляске в виде соревнования поднимала штангу. Один тренер обратил внимание на ее способности. Но, начав тренировки, мы столкнулись с трудностями неприспособленности, пробили колеса на стадионе. После такого разочарования решили, что нам не нужны еще и эти проблемы.
ЯНА: Людині на візку займатися спортом раніше не було де, і зараз немає через відсутність пристосованого приміщення для тренування. В цьому році прийняли рішення облаштовувати пандус в Херсонській школі вищої спортивної майстерності. В 2017 році на стадіоні «Кристал» пристосували сектор, щоб можна було закріпити станок для метань. Вперше спортсмени на візках і ходунках змогли прийняти участь в обласних змаганнях. Радію, що це стає можливим за моєї участі.
Яна Лебєдєва, фото з сімейного архіву родини Лебєдєвих
КОР.: Чому ти таки пішла у великий спорт?
ЯНА: Зустріла тренера, Мягкова Сергія Костянтиновича, який зумів зацікавити, змотивувати. До мене у нього не було спортсменів на візках, і він захотів спробувати.
КОР.: Що було далі?
ЯНА: Спочатку мій результат на чемпіонаті України був недостатній. Коли результати зросли, я отримала міжнародний клас і почала виступати на міжнародній арені. У 2017 році прийняла участь у чемпіонаті світу з легкої атлетики, де зайняла друге місце зі штовхання ядра. Цього року на чемпіонаті Європи в Берліні виборола комплект нагород, встановила світовий рекорд у метанні ядра і два європейських в ядрі та списі.
КОР.: Михайле, як ти розвивався в спорті?
МИХАЙЛО: У меня травма шейного отдела позвоночника. Поэтому начинал реабилитацию, играя в настольный теннис. Ходил к тренеру – Бурдюгу Юрию Федоровичу, покойному уже. Он тоже был на коляске. На чемпионатах Украины неоднократно завоевывал третье место. Когда не стало Федоровича, еще соревновался, но уже без прежней мотивации. Потом в моей жизни появилась Яна, и мы стали отдавать приоритет тому, у кого больше шансов добиться успеха. Поэтому я теперь просто занимаюсь физкультурой, а Яна – спортом (сміється).
нагороди Яни Лебєдєвої, фото Т.Гладиш
КОР.: Як люди, які досягли багато, залишаються активними, незважаючи на фізичний стан, що ви могли б побажати людям з інвалідністю?
МИХАЙЛО: Первый раз, когда я выехал на улицу на коляске двадцять восемь лет назад, это была дикость, троллейбусы останавливались посмотреть на такую диковинку. На сегодняшний день человек на коляске не есть чем-то неопознанным. Я хотел бы пожелать людям с инвалидностью быть более эмоционально открытыми, так как считаю, что на нас положена задача воспитать в других человечное восприятие нас самих. К примеру, часто втречаются дети, которые реагируют интересом. Если даже ребенок на тебя посмотрел, что-то сказал, то помаши ему рукой и улыбнись, познакомься с ним.
ЯНА: Аби у дитини не закарбувалося в пам’яті, що такі люди неприємні… У нас інклюзія тільки починає впроваджуватися. В дитсадках і школах діти ще мало зустрічають своїх однолітків з інвалідністю, тому, коли бачать, цікавляться, і тут головне правильно подати інформацію. Що ще побажати? Не тільки боротися за свої права, а й розуміти, що ніхто тобі нічого не винен. Якщо тобі щось потрібно, ти маєш цього сам досягати.
КОР.: Яка ваша найбільша мрія?
МИХАЙЛО: У меня когда-то была мысль спокойно встретить старость, но еще очень много работы (сміється). Если серьезно, то, несмотря на свое состояние, считают себя достигшим многого – я веду самостоятельный образ жизни. Поэтому мечтаю оставаться таким же самостоятельным и чтобы недоступных вещей становилось все меньше.
ЯНА: А я мрію стати мамою.
КОР.: Бажаю, щоб ваші мрій здійснилися. І дякую за щиру розмову!
Тетяна Гладиш
