Мрії збуваються - хлопець із херсонської глибинки, актор театру імені Куліша підкорює столичні знімальні майданчики
Звичайному сільському хлопцю вдалося реалізувати свою мрію — грати на сцені театру і зніматися в кіно
Хто б сказав про Сергія Мевшу, що прийде час, і він цитуватиме на пам’ять не лише вірші, а й прозові твори українських та світових класиків. Адже коли він навчався у Нижньоторгаївській школі, то, як і кожен підліток його віку, не надто ретельно готувався до уроків, а разом з друзями ганяв на велосипеді чи грав у футбол. А ще зі сльозами на очах вчив вірші на пам’ять, бо знав, що завтра на уроці вчитель української мови і літератури Тетяна Іванівна Базик поставить двійку та ще й пристидає за лінощі...
З актором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша Сергієм Мевшою поспілкувалася редакторка сайту Нижні Сірогози.City Віта Копенко.
Сергію, у виставі "Лісова пісня" ти граєш роль міфічного персонажу “Той, що греблі рве”. Чи важко було працювати над цим образом?
Підготовка до прем’єрного показу “Лісової пісні”, яка відбулася у травні 2017 року, тривала довго. Адже це доволі складний матеріал. Це не вірш, що вивчив на пам’ять і розповів. Треба було у віршовані рядки вкласти буденні життєві речі, емоції, передати певний душевний стан, створити образ персонажу з характером. Мій герой “Той, що греблі рве” втілює волю, молодість. Схожий на розбурханий потік чи поривчастий вітер, він безкомпромісний і гарячий.
Чи була цікавою для тебе ця роль?
Як то кажуть, кожен комік хоче зіграти трагіка (сміється). А кожен трагік — коміка. Тому кожна роль — це перевтілення, і кожна роль для мене по-своєму особлива. Не важливо, чи ти граєш вовка в якійсь казці, чи, коли ти граєш у комедії, усі сміються з тебе. І після вистави ти думаєш, чого там було сміятися, адже там нічого смішного нема. Я вважаю, що кожна роль для кожного актора цікава. І не важливо, яка вона.
А яка з ролей найулюбленіша?
Я не знаю. Найулюбленіші в мене всі, і всі я пам’ятаю. Але є особливі. Наприклад, першу роль я ніколи не забуду. Тому що тоді я прийшов у театр відразу після закінчення Херсонського культосвітнього училища, і ми почали працювати над спектаклем “Ідзанамі” Тетяни Іващенко.
Цей спектакль відрізняється від усього, що раніше мені доводилося бачити. Він не лише про те, що за тридев’ятим морем кохання не знайдеш. Він занурює у споглядацький настрій, змушує милуватись деталями, відголосками притлумлених пристрастей, красою символічних рухів. Особливий всесвіт вистави чарує і не відпускає.
Роль головного героя француза Ерве, якого покохала юна японка Асагао, для мене найбільш пам’ятна. Хоча мені довелося за чотири роки роботи в драмтеатрі створити вже близько п’ятнадцяти цікавих образів другого плану.
А із цьогорічних прем’єр яку п’єсу вважаєш найбільш яскравою і вдалою?
Нескінченна комедія “Кайдаш&Sons” сучасної української авторки Наталії Блок за мотивами повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”.
В цій п’єсі я зіграв одну з головних ролей — демобілізованого атошника Руслана.
Дія відбувається в одному з популярних курортних містечок Херсонщини — Залізному Порту. Типова сучасна українська родина, яка намагається заробляти невеличким бізнесом.
До речі, відразу після прем’єри на херсонській сцені відбувся прем’єрний показ “Кайдаш&Sons” на сцені київського Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
В яких постановках ти ще брав участь?
На сцені Херсонського драмтеатру йдуть доволі різнопланові й різножанрові вистави. Та перевага все ж за українською класикою. Зокрема, мені дісталися ролі в “Енеїді”, “Свіччиному весіллі”, “За двома зайцями”, “Ніч перед Різдвом” та інших.
У театрі є чимало вистав не лише для дорослих, а й для малечі.
Тож граю і казкових персонажів. Мені дуже подобається роль Карабаса Барабаса в “Буратіно”.
Так, при твоєму майже двометровому зрості Карабас Барабас виглядає справжнім страхітливим лиходієм! (тут уже сміюся я).
Однак діти люблять цей персонаж! Їх не лякає довга чорна борода і суровий погляд. Вони залюбки фотографуються зі злодієм Карабасом!
Чи вважаєш ти професію актора складною?
Актори люди творчі. Тому в нас немає такого, коли з 8-ї до 5-ї ми повинні стояти біля станка. До того ж у нас немає свят. Адже, коли свято, то люди куди йдуть? Звичайно, у театр! І коли вихідні, а невдовзі прем’єра, то все одно вдома доводиться репетирувати. Але в нас немає рутини. І ми отримуємо від роботи задоволення. Проте чимало душевних сил, нервів, енергії доводиться витрачати на перевтілення. Коли ти помираєш на сцені, то ти помираєш, коли тебе вбивають на сцені, то тебе вбивають. Коли ти вбиваєш, то ти вбиваєш! І це дуже виснажує.
Сергію, а як ти працюєш над створення нового образу?
Мені потрібно подивитися деякі фільми, вистави, поспостерігати. Це
дуже копітка робота. Тому немає такого, що мені дали роль, і я відразу на сцену. Доводиться ще чимало читати. Кожен актор повинен намалювати свій образ. Але режисер задає те, що він хоче бачити, тому актор повинен по крихті зібрати образ, який відповідатиме вимогам режисера. Дуже часто навіть на прем’єру ти ще повністю не готовий, і доводиться продовжувати збирати образ уже в ході вистав, обдумуючи і оцінюючи реакцію глядачів.
Нещодавно ти спробував свої сили на знімальному майданчику. Це твої перші кінопроби?
Влітку я пройшов кастинг на роль альфонса Ігоря в 5-му сезоні телесеріалу “Черговий лікар”.
Серіал транслюється на телеканалі “Україна”. Мій герой старший за мене років на п’ятнадцять, тож гримери додали мені солідності.
Зйомки в кіно — зовсім інше, ніж гра в театрі. Кіношні сцени можуть знімати не послідовно, і треба переключатися з одного стану в інший. Також камера “прискіпливо” відстежує емоційний стан акторів. На відміну від театру, на знімальному майданчику актор не відчуває відгуку глядачів на його гру. Але в будь-якому випадку гра і на театральній сцені і зйомки в кіно — це корисний для актора досвід. Думаю, мої перші кінопроби були вдалими. Нещодавно я отримав пропозицію на зйомки в мелодрамі “Пошта”, спільного проекту студії FILM.UA та телеканалу “Україна”. Жанр нового серіалу — детектив з елементами мелодрами і комедії.
А як при такому напруженому графіку тобі вдається знімати стрес?
Перевірений спосіб — грати у футбол. До речі, актори нашого театру із задоволенням міняють сценічні підмостки на футбольне поле. Навіть міряються спортивною майстерністю з футбольними командами з інших театрів.
Редакція Нижні Сірогози.City бажає Сергію Мевші нових цікавих ролей і втілення вдалих образів, переповнених глядацьких залів, бурхливих оплесків та букетів квітів від шанувальників творчості.
