Вакцинація від COVID-19 у спектрі трудових відносин
В часи пандемії короновірус завдає непоправної шкоди не лише здоров’ю людей, а і соціальним, державним та трудовим інституціям суспільства. Держави в рамках карантинних заходів встановлюють все більше заборон для громадян задля недопущення розповсюдження COVID – 19.
Україна в цьому випадку не є виключенням. У нашій державі прийнято низку нормативно-правових актів які встановлюють обмежувальні протиепідемічні заходи з метою запобігання поширенню короновірусу.
Звичайно питання впровадження примусових і обмежувальних заходів, включаючи вакцинацію є досить гострими для нашого суспільства та дискусійними. Більше того, коли зокрема питання вакцинації стоїть не на рівні побутового життя, або проведення дозвілля, а на рівні допуску людини до роботи.
Так, основними нормативно-правовими актами в обговорюваному питанні є Кодекс законів про працю України, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова №1236).
Перш ніж перейти до суті необхідно відмітити, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов’язкової вакцинації від COVID-19 для працівників приватних юридичних осіб чи фізичних осіб-підприємців. Зважаючи на чинне законодавство України робити чи не робити щеплення це справа кожної людини.
Згідно частин 3, 4 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Повертаючись до обмежень у реалізації трудових прав громадян, пов’язаних із необхідністю мати сертифікат про вакцинацію, слід умовно розділити обмеження щодо двох типів роботодавців – приватних (юридичні особи приватного права) та державних (юридичні особи публічного).
Кажучи про приватний сектор економіки в першу чергу слід відмітити обмеження пов’язані із діяльністю низки бізнесів на територіях «червоного», «помаранчевого» та «жовтого» рівня епідемічної небезпеки. Фактично єдиною можливістю продовження роботи для ресторанів, ТРЦ та спортзалів на таких територіях є забезпечення вакцинації проти COVID-19 або регулярне тестування співробітників.
По-перше, стосовно вимоги про наявність сертифікату про вакцинацію при прийнятті на роботу. Перелік документів, які працівник подає роботодавцю при прийнятті на роботу передбачений передбачено статтею 24 Кодексу законів про працю України.
А в свою чергу статтею 25 Кодексу законів про працю України, при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.
Для працівників приватного сектору економіки, зокрема кафе, ресторанів, магазинів, тощо – не передбачено подання роботодавцю сертифікату про вакцинацію при прийнятті на роботу.
Також, як вже мовилось, Кодексом законів про працю України не передбачено і те, що відповідний працівник працюючи у кафе, ресторані, магазині, тощо має бути обов’язково вакцинованим. Карантинна заборона роботи підприємства без вакцинованих працівників стосується саме власника бізнесу, а не самих працівників. Тобто сам власник підприємства має встановити такий режим роботи наприклад магазину, при якому приймати відвідувачів будуть виключно вакциновані працівники.
Тут слід відмітити, що карантинне законодавство ставить роботодавця в явно безвихідне становище, ураховуючи, що він не може продовжувати підприємницьку діяльність у випадку відмови працівників робити щеплення. Звісно трудовим законодавством передбачена можливість звільнення, або відсторонення працівника від роботи, проте такі заходи є вкрай сумнівними і при великій вірогідності будуть скасовані судом, при можливому оскарженню таких дій працівником.
Стосовно відсторонення - згідно зі статтею 46 Кодексу законів про працю України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином ми бачимо, що цією статтею не передбачено підстав для відсторонення працівника суб’єкта господарювання за відсутність щеплення, а також жодним іншим нормативно – правовим актом такої підстави також не передбачено. Тут слід обмовитись, що такої підстави не передбачено саме для працівників підприємств приватного сектору економіки, обмеження щодо яких встановлені ковідною постановою Уряду (кафе, ресторани, магазини, ТРЦ, кінотеатри, тощо). Щодо державних і комунальних підприємств, установ і організацій ситуація дещо інакша, про що буде обумовлено надалі.
Звільнення також навряд чи загрожує працівнику. Підстави для звільнення з ініціативи власника перелічені в статті 40 Кодексу законів про працю України і серед них не міститься такої підстави для звільнення, як відмова у проведенні вакцинації. Бувають випадки коли роботодавці звільняють працівників із підстав порушення трудової дисципліни, або встановлення невідповідності працівника займаній посаді, проте при імовірному оскарження звільнення до суду працівник матиме досить великі шанси на винесення судового рішення на його користь.
Як вже мовилось, для працівників підприємств, установ і організацій публічного права (центральні органи влади і їх підрозділи, державні підприємства, місцеві адміністрації, заклади освіти та ін.) існують дещо інші правила.
Так, Міністерством охорони здоров’я прийнято наказ №2393 від 01.11.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням». Відповідно до переліку обов’язковим щепленням підлягають працівники: Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83.
Слід зазначити, що наразі даний наказ оскаржується в Одеському адміністративному суді (справа №640/34778/21) та Окружному адміністративному суді міста Києва (справи №640/32200/21, 640/31674/21), проте остаточного судового рішення прийнято ще не було, а отже наказ залишається чинним.
З огляду на вимоги цього наказу, роботодавець наділений правом вимагати сертифікат про вакцинацію при прийомі на роботу. Формально це узгоджується зі статтею 24 Кодексу законів про працю України, яка цитувалась вище.
Щодо відсторонення від роботи за відмову проходити щеплення то таке право також виникає у роботодавця. Підпунктом 2 пункту 41-6 Постанови №1236, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій наказано забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов’язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров’я.
Водночас суди при оскарженні наказів про їх відсторонення і стягнення неотриманої заробітної плати здебільшого стають на бік працівників.
Так, Фрунзенським районним судом міста Харкова винесено рішення від 24.12.2021 у справі №645/7412/21, яким поновлено на роботі відстороненого вчителя англійської мови однієї із загальноосвітніх шкіл Харкова. Суд мотивував скасування наказу процедурними порушеннями роботодавцем порядку відсторонення працівника при відмові від щеплення. Зокрема не отримано пояснень працівника, не отримано підтвердження лікаря про відмову особи від щеплення, або відповідного акту про відмову (фіксація відмови від щеплення обумовлена частиною 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Гайсинський районний суд Вінницької області в рішенні від 22.12.2021 у справі №129/3451/21 вказав, що відсторонення працівника у зв’язку з відмовою від щеплення проти COVID-19 є дисциплінарною санкцією за порушення трудової дисципліни, а отже має бути дотриманий порядок застосування такої санкції, зокрема – отримання письмових пояснень працівника. Оскільки роботодавцем не було витримано спеціального порядку накладення дисциплінарної санкції – наказ про відсторонення є незаконним.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 22.12.2021 у справі №750/13149/21 суд зазначив, що відсторонення від роботи уразі відмови працівника від вакцинації проти COVID-19 є втручанням держави у право людини на працю. Суд констатував, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Наприкінці слід зауважити, що вищенаведені судові рішення судів першої інстанції є виключно умовиводами того чи іншого складу суду виходячи з конкретних обставин. Єдину правозастосовну практику формує Верховний Суд, а станом на сьогодні відсутні будь-які судові рішення Верховного Суду у справах про оскарження відсторонення від роботи працівника який відмовився вакцинуватись від короновірусу.
