Херсонці намагаються усвідомити, що ж відбулося з наметовим містечком у Києві
Що це - поразка революції гідності, відгомін майдану та антимайдану, правомочний захист молодої влади від маніпуляцій чи щось більше та страшніше?
На часі, лунають як заклики до повалення влади, так і зловтішання переможеного колись антимайдану. У мережах можна прочитати як схвалення поведінки поліції, так і її осуд і порівняння з Беркутом. Думки розійшлися, точаться суперечки, на тлі яких представники влади зважують і проразовують, як реагувати, щоб не втратити електорат.
Оцінити недавні події спробував по-своєму і журналіст, поет і мислитель Василь Піддубняк в нарисі "Гарячий сніг весни".
Минула субота знову зробила зарубку на древі нашої історії: поліція прибрала наметове містечко поблизу монументальних стін Верховної Ради. Масивні стіни і хисткі намети – як влада і народ, як правда і кривда, як бажане і дійсне…
Наметове містечко під Верховною Радою встановили 17 жовтня минулого року. У ньому (з офіційного дозволу влади) поселилися представники різних політичних сил і громадських організацій. У них до депутатів, яких називають народними, три вимоги. Усього три: скасування депутатської недоторканності, створення антикорупційного суду і введення пропорційної виборчої системи за відкритими списками.
Перед вступом на посаду народні депутати склали присягу. Обітницю не самим собі, а народові України: «Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу. Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».
Чи вправі народ вимагати від народних же (!) депутатів виконувати цю присягу?
Народ чекав. Довго і терпляче. Так, як уміє чекати і терпіти тільки терпеливий український народ!
Одначе депутати, доскочивши парламентських крісел, не поспішали ні плуга перти, ні обіцянки виконувати, ні прочитану деким по складах парламентську обітницю здійснювати.
Із Донбасу понесло згарищем, із сіл – стогоном, із пристоличних «хуторів» і фешенебельних курортів – знайомим і до першого, і до другого Майданів духом розтління.
І народ не витримав, спорудивши під Верховною Радою наметове містечко. Не з подачі «Руху нових сил» Міхеіла Саакашвілі спорудив чи представників руху «Визволення», ні. Та й представники цих політичних організацій, як виявилося, ще до морозів покинули «затишні» намети.
Зрештою, у намети чи на обкладені шинами барикади, як показали раніші події, першими не політики йдуть, не їхня, не їхніх чад гаряча крівця ллється – на брук, на брезент, на сніг… Минула субота – не виняток.
Уранці під Верховною радою сталися сутички правоохоронців і протестуючих мешканців наметового містечка. Постраждали обидві сторони. Поліція затримала 111 протестувальників.
Як затримували – вся Європа, увесь світ спостерігав з екранів телевізії. Поліція нарочито поставила протестувальників (деякі були закривавлені і потребували медичної допомоги) на коліна! І це був не сумнозвісний «Беркут»…
Навіщо – на коліна?!
Щоб відплатити за Євромайдан чи продемонструвати, як у державі виконується стаття 3 Конституції України, де чітко прописано (і поліція тут не виняток): «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»?
І як, з огляду на сподіяне людьми в уніформі у чорних шоломах розуміти положення названої статті: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».
«Честь», «гідність», «права і свободи», «гарантії»… Які високі слова! Високі і що – пустопорожні?..
Поліціанти можуть заперечити, навівши службову інформацію: у протестувальників, мовляв, вилучили 9 бойових гранат РГД-5 із запалами, страйкбольні гранати, патрони калібру 762, багато коктейлів Молотова із приладнаними петардами, телескопічні та металеві дубці, шприци…
Таке враження, що більше трьох місяців у центрі Києва таборував озброєний до зубів, як виявилося, «притон», а поліція мовчки спостерігала, поки він самоліквідується. І коли цієї самоліквідації не сталося, на табір налетів столичний загін дужих хлопців. Чи може все було не так?
…Реакція на ліквідацію наметового містечка на змусила чекати бодай до понеділка. На своїй сторінці у Фейсбуці екс-депутат Верховної Ради і лідер однієї з політичних організацій Анатолій Гриценко розповсюдив «Спільну заяву українських демократичних сил щодо штурму наметового містечка під Верховною Радою».
У заяві цій зокрема сказано: «Ми вважаємо такі дії влади злочином. Очільники силової вертикалі намагаються виправдати цю «акцію» тим, що протестувальники нібито готували захоплення парламенту. Ми сприймаємо ці заяви як свідому брехню. Протест, що тривав з 17 жовтня 2017 року, залишався мирним, всі провокації та насильство здійснювали виключно представники влади.
План влади простий: показати, що будь-який мирний протест буде дискредитований, а його учасники – покарані. Українцям пропонують змиритися з тим, що від них нічого не залежить. А тим, хто не змириться, - поліцейські кийки, наручники, грати».
Як би там не було, а переважна більшість моїх співрозмовників сходяться на тому, що кровопролиття і чергової ганьби на всю Європу можна було б уникнути, якби… Передовсім, якби депутати, що звуться народними, котрі давали обітницю народові і щедрі обіцянки виборцям, не приватними інтересами опікувалися, а передовсім сприяли розбудові нової України. Тої України, яка давно заслуговує на кращу долю, ніж нині. Набагато кращу!
Комментариев 1